Article illustration
Статті

Вартові вогню

Деревообробник - портал derevoobrobnyk.com 73 readers Add to bookmark0 Remove from bookmark0

Як група науковців реформує систему захисту лісів від пожеж.

48 загиблих, 228 зниклих безвісти, 170 тисяч евакуйованих осіб, а ще сім тисяч знищених будинків – це проміжні наслідки останньої пожежі в Каліфорнії у 2018 році, котру вже назвали най­масштабнішою в історії США. На боротьбу з нею рятувальникам знадобиться ще три тижні. На щастя, Україна вважається відносно безпечною у плані масштабних пожеж. Однак експерти прогнозують – так буде недовго. Лісове господарство має бути готове до нових викликів, пов’язаних зі змінами клімату. Уже зараз вогонь охоплює ті країни, де, здавалося б, така сама спокійна ситуація з пожежами, як в Україні. Цього року вогонь охопив ліси у Німеччині, Норвегії та Швеції.

Як працює система захисту лісів від пожеж в Україні і чи готова до нових викликів, розповів Сергій Зібцев, доктор сільськогосподарських наук, професор кафедри лісівництва Національного університету біоресурсів і природокористування України та керівник Східноєвропейського регіонального центру моніторингу пожеж.

– Сергію Вікторовичу, чи існує регіональна специфіка системи захисту лісів від пожеж, бо от на сайті Державного лісового агентства ідеться про регіональні відмінності поширення пожеж, зокрема, їх більше у південних та східних регіонах?

– У нас не такі природні умови, як у Каліфорнії, Іспанії чи Португалії. Але схожі лісопірологічні умови існують у південних областях, і парадоксально, що лісові господарства, де пожежі найскладніші та наймасштабніші, взагалі опинилися без підтримки держави, починаючи з 2014 року. В Україні служба охорони лісу успішно справляється з невеликими пожежами на площі до 5–10 гектарів за рахунок раннього виявлення, вчасного прибуття, досвіду та високої готовності. Але не треба думати, що така тактика спрацює у випадку великої пожежі, яка була в Греції чи Швеції після посухи та при швидкості вітру 10–20 м/с. Треба навчати працівників лісових господарств роботі в команді, тактиці тощо, і весь час проводити профілактичні заходи.

Проблема в тому, що досі у нас працює радянська система охорони лісів від пожеж, і мало що змінилося з тих часів. Я не кажу, то була погана система, але змінився клімат, змінилося пожежне середовище, а система розрахована на клімат 1970–1980-х років. Україна не була пожежонебезпечною країною, вважалася відносно безпечною. Це не Іспанія, Італія чи Сибір, та ситуація змінилася. Ми наближаємося до рівня цих країн, де пожежі стають все небезпечнішими. А служба не захищає. За радянських часів голов­ним завдання служби охорони був захист лісу. А що з людьми, то неважливо. Головне зупинити пожежу, обмежити, локалізувати. Люди – це другорядне. Зараз повинна бути зміна пріоритетів, на першому місці повинна бути безпека пожежника, потім безпека населення, житла, інфраструктури і тільки потім можемо говорити про ліс. І ми йдемо далі. Ми доводимо, що деякі пожежі нешкідливі для лісів.

– Як таке буває, бо у розумінні пересічних громадян такого стереотипу не існує?

– Наші лісівники ведуть політику, що вогню в лісі не повинно бути. Лісове господарство не передбачає пожежу. Якби наші лісівники почитали екологію та біологію сосни, то вони б знали, що сосна еволюціонувала тисячу років як пірогенна порода, тобто як порода, якій потрібна пожежа час від часу, щоб захоплювати нові території. Сосна шотландська захопила регіон від Шотландії до Сибіру. Тому ми кажемо, що в деяких випадках можемо допускати пожежі у насадженнях природно-заповідного фонду, щоб збільшити біорізноманіття, природність, натуральність. Проходження слабкої пожежі гарантує, що протягом якогось періоду не буде сильної та нищівної пожежі. Слабка пожежа не знищує ліс, а натуралізує його. Це профілактика від верхової пожежі, яка знищить усе: і птахів, і деревину.

– Одразу практичне питання, щовесни та щоосені українці спалюють листя та траву. У Німеччині цей досвід використовують навпаки – для запобігання значним пожежам…

– Це не стосується великих міст. В усьому світі у містах заборонено спалювати листя, бо воно дуже забруднене радіонуклідами та іншими шкідливими речовинами. Ми повинні захоронювати його як небезпечні відходи. Ми маємо розуміти, що це листя увібрало в себе багато хімії. Краще закопувати його у ями на півметра глибиною.

– Це, по суті, нові виклики, з якими повинна мати справу оновлена служба охорони лісів, тобто працівників треба перенавчати, змінювати свідомість, якісь кроки здійснюються на цьому шляху?

– Так, ми доносимо ці ідеї, і лісівники-практики, це позитивно сприймають, кажуть, що в цьому є якийсь сенс. Ми кажемо, що в нас хороша система, але її можна зробити ще кращою. Якщо поїдете у Боярську лісову дослідну станцію (відокремлений підрозділ НУБіП – Авт.), побачите, як проваджуються усі наші пропозиції, на якому рівні там охорона лісів, яке програмне забезпечення, як навчений та екіпірований персонал.

– Як з’явився проект «Зниження ризиків великих лісових пожеж у Зоні відчуження ЧЕАС», який координує кафедра лісівництва НУБіП у партнерстві з Лісовою службою США, Єльським університетом та Глобальним центром моніторингу пожеж? Які завдання цього проекту та результати?

– У 2005 році я виступав у США, що все йде до того, що найбільша небезпека з точки зору великих пожеж у Чорнобилі. Через радіацію та багато інших чинників. У 2015 році були дві великі пожежі у Зоні відчуження. Тоді не було масових жертв та знищення поселень, згоріли тільки окремі будинки, розташовані поблизу лісу, біля якого рухалась пожежа. Але уряд не зробив висновків із цього пожежонебезпечного періоду. Тоді пожежа охопила і Білорусь, загалом за три випадки пожеж згоріло 25 тисяч гектарів забруднених лісів. За рік на всю Україну на 9,6 млн гектарів лісу буває пожеж на 10–15 тис. га.

Після того американські колеги виділили Україні через відповідні служби кошти на те, щоб усі ці речі, про які ми говоримо, впровадити тут. Треба починати змінювати свідомість та більш цивілізовано гасити пожежу з точки зору безпеки. Зараз закінчилась перша фаза проекту. До речі, після початку проекту, 2016 року, більше великих пожеж у Зоні ЧАЕС не було. Ми поставили камери нагляду, встановили програмне забезпечення, людей екіпірували захисними масками від радіації та розробили для них спеціальну вогнезахисну форму.

Зараз десь близько 300 осіб працює у Зоні ЧАЕС, із них лісових пожежників близько сотні. Для них ми підготували довідник лісового пожежника, перший в Україні. Знаєте, який головний результат цього проекту? Ми з’ясували, що в нас є лісові пожежники, але нема такої професії, є професія працівник лісового господарства. А якщо нема професії, то нема кваліфікації, навчання, вимог техніки безпеки. Тому ми хочемо відкрити навчальний центр у Боярці, де лісівники будуть проходити курс чи тренінг та отримувати сертифікат хоча б для своєї безпеки.

– Які наступні фази проекту щодо ЧАЕС?

– Зараз вирішує Лісова служба США, яка надалі допомога буде надаватися Україні. Проблема в тому, що за два роки особливого бажання співпрацювати та щось змінювати з боку наших керівників не проявилося. Ми провели зо два десятки тренінгів, а голова ДСНС жодного разу не відвідав їх. Перша частина проекту стосувалася більше наукових досліджень, ми відкрили уперше в Україні науковий напрямок fire science, тобто науки про лісові пожежі. Ми перші пірологи, які вивчають, досліджують, моделюють та публікують статті про те, що стається з ґрунтом після пожежі, з деревами, природним поновленням, які зміни будуть через 10 років після пожежі, а які зміни миттєві, як прогнозувати, коли виникне пожежа тощо. Це теж результат проекту. Нині ми створили групу науковців зі Львова, Херсона, Харкова і разом намагаємося щось зробити в Україні. Наприклад, така проста річ, чи є в нас модель розвитку пожежі, тобто формула? Нема такого в Україні. У Білорусі та Польщі є. Була ще політична складова проекту, коли співпрацювали з керівництвом Державного лісового агентства, Мінекології, МВС, ДСНС, прикордонною службою, щоб якось скоординувати дії, коли виникає велика пожежа. Тобто ми намагаємося налагодити міжвідомчу співпрацю.

– Як ведеться загалом статистика пожеж як великих, так і малих?

– Із цим дуже велика проблема. Тому що ДСНС не хоче брати на себе ведення статистики. Держліс­агентство не має для цього повноважень, бо статистику можуть збирати міністерства. Держлісагентство може прозвітувати тільки за свої 73% площ, а сільськогосподарські пожежі не беруться до уваги. Виходить, що ніхто в Україні не веде такої загальної статистики.

– Наскільки ми забезпечені кадрами, обладнанням та фінансами, щоб будувати нову систему захисту лісів від пожеж?

– Наші лісгоспи існують за власні кошти. ДСНС не завжди в ліс може заїхати, їхня техніка розрахована на міські пожежі. За законодавством, якщо низова пожежа охопила понад 50 гектарів, це вже надзвичайна ситуація. ДСНС повин­на взяти керування, але вони не мають інформації про цю територію, тоді як лісівники знають всі стежинки, мають плани та карти, але керує цим ДСНС. Добре, що в нас нема масових пожеж. Але це поки що. От про Чорнобиль я почав говорити у 2005 році, за 10 років до великих пожеж. У першу чергу, треба захистити сільське населення, що мешкає поблизу лісу, продумати, як буде проходити евакуація дітей, осіб похилого віку, людей на візках? Зміни клімату вже на порозі, маємо бути готові до сильних пожеж.

– У світі є вже розуміння, що пожежа – це катастрофа глобального масштабу, потрібна система міжнародного захисту. Чи є таке розуміння в Україні і чи вивчаємо ми міжнародний досвід?

– Якщо зараз не взятися за цю проблему, великі пожежі будуть у нас. У Греції загинуло під час останньої пожежі 108 людей. Ми пропонуємо лісгоспам: давайте безкоштовно проведемо тренінги для персоналу, щоб просто пояснити, куди не треба йти пожежникам, але відмовляються. Тобто керівники не відчувають відповідальності. Ми зі свого боку робимо, що можемо. У Чорнобилі буде найкраща система захисту. Це парадокс, чому саме там.

– Зараз світ живе ІТ-технологіями, що може бути корисним для лісівника із сучасних гаджетів, можливо, спеціальні програми, огляд лісів через дрони?

– У Боярській лісовій дослідній станції працюють із дронами та спеціальними програмами. У США працюють із соціальними мережами. Люди підписуються на певні ресурси, і якщо виникає пожежа чи тільки задимлення починається, люди миттєво отримують повідомлення про те, що камера виявила десь дим. Світ іде до цього, ми теж пробуємо працювати через мережі, треба розповідати про це людям.

– Чи можуть громадяни взяти відповідальність на себе за гасіння пожеж, для деяких країн це вже усталена практика?

– Тенденція у світі така, що держава не в змозі забезпечити абсолютно все. От ви живете у якомусь віддаленому селі, у вас мають бути навчені волонтери, які отримали сертифікати, знають, що робити та як захистити село. Лісова пожежа – це питання лісівників, але люди повинні знати, як убезпечити населений пункт. Ми зараз готуємо рекомендації разом із Офісом Ради Європи в Україні для сільрад, як захистити сільську місцевість від пожеж. Я нещодавно був у Греції, місцеві експерти розповідали, що під час останньої пожежі люди робили елементарні помилки. Вони евакуювалися з кам’яних будинків, опинилися у заторах у вузьких вуличках, де пожежа їх наздогнала, а будинки залишилися. Багато таких випадків, що люди не знають, як поводитися. Тому як мінімум ті, хто живе та працює біля лісу, повинні знати про правила безпеки.

– Над чим зараз працює очолюваний Вами Східноєвропейський регіональний центр моніторингу пожеж, який є підрозділом Глобального центру моніторингу пожежу у Німеччині?

– 20 років тому ООН разом із Радою Європи створили у Фрайбурзі такий центр. Його підрозділи є у Македонії, Непалі, у нас, у Красноярську, Австралії, Африці та два центри у Південній Америці. Це глобальна мережа, яка додатково охоплює ще 14 регіонів. Працює це так. Щоб в ООН знали все про ситуацію з лісовими пожежами, я от надіслав доповідь про проблему України, про ЧАЕС, про пожежі в АТО, пожежі сільськогосподарські. В Індонезії, наприклад, проблемою є торф’яні пожежі. На основі цих даних Глобальний центр збирає світову статистику, а далі формуються певні політичні рішення. Для нас Рада Європи виділила кошти на підготовку закону про підвищення відповідальності за сільськогосподарські палі. У Македонії вирішили, що треба відкривати центр підготовки пожежників. У Марселі вже такий є, ми теж спробуємо у себе такий центр створити. Наприклад, підпалимо невеличку контрольовану пожежу, покажемо, що таке поведінка пожежі, бо лісові пожежники не знають, що нею можна керувати, а кинуться відразу гасити. У США, приміром, на лінії вогню ніхто не стоїть, і цього не треба робити. Цьому треба вчитися.

– У 2013 році ви отримали престижну нагороду ООН Green Star Awards за багаторічні дослідження щодо системи охорони лісів від пожеж. Це єдина нагорода в історії України і чим взагалі наш досвід може бути цікавий та корисний світові?

– Це одиничний випадок для України, отримав за те, що намагався звернути увагу наших політиків до цієї проблеми. Це нагорода за зусилля щодо упередження пожеж. Це було приємно. А наш досвід дійсно корисний світові. Американці вчаться у нас. Усі розуміють, що атомна аварія може повторитися. Ми знаємо, як працювати з пожежами у хімічно забруднених лісах.

Інна ПОГОРІЛА,Газета “Природа і суспільство”

https://ekoinform.com.ua/?p=6201&fbclid=IwAR066e-l_7F4ZbXdRXcuOtFInoFveCTXI8lrnZ6FFIQdCooTrtuyYTL9K-4