Article illustration
Статті

Популізм вбиває ліс!

Як бездумне заповідання перетворило урочище «Маківка» в лісовий могильник

Громадська ініціатива "Друзі лісу Львівщина" 31 readers Add to bookmark0 Remove from bookmark0

Вже більше двох років тому Кабінет міністрів України прийняв постанову (від 23 березня 2016 р. № 213), яка забороняє всі види поступових та суцільних рубок формування і оздоровлення лісів у заповідних зонах біосферних заповідників, національних природних і регіональних ландшафтних парках, природних заповідниках, пам’ятках природи, заповідних урочищах.

Для пересічного українця, який не розуміє специфіки ведення лісового господарства і тим паче не заглиблюється у його проблематику - таке рішення звучить однозначно позитивно. Повна заборона вирубувати дерева в заповідних місцях – мало на що українці можуть ще так однозначно вказувати – перемога. Однак, де-факто – ця заборона популістська і призвела до втрати величезної частини насаджень у заповідних зонах – дерева всихають і без санітарних рубок та нових насаджень цей процес не зупинити.

Парадокс у тому, що заборонну постанову (в тім, як й інші нормативно-правові акти, які стосуються діяльності лісової галузі) прийняли без консультації чи тим паче участі жодного представника лісової галузі. І це при тому, що про масштабне всихання хвойних дерев в Україні лісівники та науковці говорять вже більше 30 років. Наслідки цього популізму сьогодні добре помітні на горі Маківка. Урочище «Маківка» – об’єкт природо-заповідного фонду, на який розповсюджується дія постанови. І сьогодні тут майже повністю всохло монокультурне смерекове насадження на площі близько 30 га.

Науковці кажуть, що фундаментальна причина масового всихання смереки – це глобальна зміна клімату. Ці насадження були створені у 30-х роках минулого століття – за інших кліматичних умов. Смерека – порода холодолюбна, пояс її зростання – високо в горах і, як правило, на північних схилах. Клімат став теплішим – і це одразу вдарило по смерекових лісах, вони втратили біологічну стійкість, адже смерека вразлива до температурних коливань через поверхневу кореневу систему.

Друга причина масового і майже одночасного всихання смереки в тому, що на початку ХХ століття в Карпатах на місці ялицевих і букових лісів через високий тодішній попит на деревину ялини створили смерекові ліси, вирощені у невластивих для них лісорослинних умовах. До того ж, їх неодноразово створювали на одному й тому ж місці, через що почали виникати і поширюватися шкідники, які проникають у дерево і закупорюють його судини, якими підіймається волога. Вже за два-три місяці уражена шкідниками зелена смерека починає жовкнути. Відтак, потепління стало основним чинником ослаблення наявних похідних смерічників, а далі стрімко поширилися фітохвороби, ентомошкідники, нематодні комплекси.

* ще один приклад необдуманої і нефахової заборони - у період з квітня по червень один з найпоширеніших шкідників - короїд - якраз активно розмножується і санітарні рубки особливо доречні. Парадокс в тому, що інші види рубок в цей період не заборонені...

Лісівники ще кілька десятиліть тому запропонували поступово рубати смереку, відновлюючи ялицево-букові ліси, які раніше росли на її місці. Це вирішило би не тільки екологічну проблему поширення фітохвороб і ентомошкідників, а й принесло б економічну користь – ще живу чи слабо ушкоджену деревину можна було б використати для потреб суспільства. До того ж, поступове вирубування та нові насадження на місці вирубок не створюють ефекту «пустки» і місцевість повністю виконує свої рекреаційно-соціальні функції. Але вирубку таки заборонили і всихання поширювалося, доки не стало масовим. Сьогоднішні повністю пошкоджені близько 30 га вже не несуть жодної цінності – ні екологічної, ні економічної. До того ж всохлі смерекові ліси є розсадником хвороб і шкідників, які поширюються на здорові дерева і вражають їх. Навколо Меморіалу Січовим Стрільцям на вершині Маківки раніше були високопродуктивні смерекові насадження. І вже у 1995 році лісівники почали активно говорити про масштаби проблеми, адже ці насадження створювали для того, щоб виростити деревину, а не як заповідний фонд на кілька віків. І лише через 11 років, у 2006 р., завдяки Проекту ліквідації наслідків масового всихання лісів у заповідному урочищі «Маківка», який розробили науковці Національного Лісотехнічного Університету України, вдалося відновити лісові насадження на значній частині. На фото нижче результати такої роботи очевидні.

Тепер ж, інші всохлі ділянки, через заборонну постанову фактично перетворилися на лісові могильники. І поки урочище має статус заповідного – лісівники ДП «Славський лісгосп» у віданні якого перебуває територія, не можуть вирішити проблему. Чекати ще більш як півстоліття, поки всохлі дерева почнуть падати, а ліс самовідновлюватися, лісівників як господарів у лісі не влаштовує, тому підприємство звернулося до  Інституту екології Карпат НАН України. Висновки фахівців виявилися ще цікавішими, аніж процес написання законодавства про ліси без участі лісівників – урочище «Маківка» фактично не відповідає показникам, за якими його можна включити до заповідників. Тобто територію назвали заповідником помилково. І це ще не все – виявилося, що це не єдина територія в де-юре статусі заповідника у віданні Славського лісгоспу, яка де-факто такою не є. І навіть це ще не все – натомість фахівці Інституту екології Карпат на підвідомчій лісгоспу території виявили старовікові ліси, які якраз і потребують захисного статусу, але не мають його. Відтак, фахівці Інституту рекомендують надати статус заповідника тим територіям, де це справді актуально, а урочище «Маківка» перенести у статус ландшафтного заказника. Тоді лісівники зможуть поступово проводити там роботи з порятунку лісових насаджень від повної руйнації. З висновками і рекомендаціями від Інституту екології Карпат НАН України Славський лісгосп звертатиметься до Львівської обласної ради і лісівники сподіваються на позитивне рішення щодо зміни статусу деяких підвідомчих підприємству територій, адже в іншому випадку – втрата значної частини карпатського лісу неминуча.