Як бездумне заповідання перетворило урочище «Маківка» в лісовий могильник

Вже більше двох років тому Кабінет міністрів України прийняв постанову (від 23 березня 2016 р. № 213), яка забороняє всі види поступових та суцільних рубок формування і оздоровлення лісів у заповідних зонах біосферних заповідників, національних природних і регіональних ландшафтних парках, природних заповідниках, пам’ятках природи, заповідних урочищах.

Для пересічного українця, який не розуміє специфіки ведення лісового господарства і тим паче не заглиблюється у його проблематику – таке рішення звучить однозначно позитивно. Повна заборона вирубувати дерева в заповідних місцях – мало на що українці можуть ще так однозначно вказувати – перемога. Однак, де-факто – ця заборона популістська і призвела до втрати величезної частини насаджень у заповідних зонах – дерева всихають і без санітарних рубок та нових насаджень цей процес не зупинити.

Парадокс у тому, що заборонну постанову (в тім, як й інші нормативно-правові акти, які стосуються діяльності лісової галузі) прийняли без консультації чи тим паче участі жодного представника лісової галузі. І це при тому, що про масштабне всихання хвойних дерев в Україні лісівники та науковці говорять вже більше 30 років. Наслідки цього популізму сьогодні добре помітні на горі Маківка. Урочище «Маківка» – об’єкт природо-заповідного фонду, на який розповсюджується дія постанови. І сьогодні тут майже повністю всохло монокультурне смерекове насадження на площі близько 30 га.

Науковці кажуть, що фундаментальна причина масового всихання смереки – це глобальна зміна клімату. Ці насадження були створені у 30-х роках минулого століття – за інших кліматичних умов. Смерека – порода холодолюбна, пояс її зростання – високо в горах і, як правило, на північних схилах. Клімат став теплішим – і це одразу вдарило по смерекових лісах, вони втратили біологічну стійкість, адже смерека вразлива до температурних коливань через поверхневу кореневу систему.

Друга причина масового і майже одночасного всихання смереки в тому, що на початку ХХ століття в Карпатах на місці ялицевих і букових лісів через високий тодішній попит на деревину ялини створили смерекові ліси, вирощені у невластивих для них лісорослинних умовах. До того ж, їх неодноразово створювали на одному й тому ж місці, через що почали виникати і поширюватися шкідники, які проникають у дерево і закупорюють його судини, якими підіймається волога. Вже за два-три місяці уражена шкідниками зелена смерека починає жовкнути. Відтак, потепління стало основним чинником ослаблення наявних похідних смерічників, а далі стрімко поширилися фітохвороби, ентомошкідники, нематодні комплекси.Санітарні рубки заборонені якраз у період найактивнішого розмноження короїда

Лісівники ще кілька десятиліть тому запропонували поступово рубати смереку, відновлюючи ялицево-букові ліси, які раніше росли на її місці. Це вирішило би не тільки екологічну проблему поширення фітохвороб і ентомошкідників, а й принесло б економічну користь – ще живу чи слабо ушкоджену деревину можна було б використати для потреб суспільства. До того ж, поступове вирубування та нові насадження на місці вирубок не створюють ефекту «пустки» і місцевість повністю виконує свої рекреаційно-соціальні функції. Але вирубку таки заборонили і всихання поширювалося, доки не стало масовим. Сьогоднішні повністю пошкоджені близько 30 га вже не несуть жодної цінності – ні екологічної, ні економічної. До того ж всохлі смерекові ліси є розсадником хвороб і шкідників, які поширюються на здорові дерева і вражають їх. Навколо Меморіалу Січовим Стрільцям на вершині Маківки раніше були високопродуктивні смерекові насадження. І вже у 1995 році лісівники почали активно говорити про масштаби проблеми, адже ці насадження створювали для того, щоб виростити деревину, а не як заповідний фонд на кілька віків. І лише через 11 років, у 2006 р., завдяки Проекту ліквідації наслідків масового всихання лісів у заповідному урочищі «Маківка», який розробили науковці Національного Лісотехнічного Університету України, вдалося відновити лісові насадження на значній частині.

Тепер ж, інші всохлі ділянки, через заборонну постанову фактично перетворилися на лісові могильники. І поки урочище має статус заповідного – лісівники ДП «Славський лісгосп» у віданні якого перебуває територія, не можуть вирішити проблему. Чекати ще більш як півстоліття, поки всохлі дерева почнуть падати, а ліс самовідновлюватися, лісівників як господарів у лісі не влаштовує, тому підприємство звернулося до  Інституту екології Карпат НАН України. Висновки фахівців виявилися ще цікавішими, аніж процес написання законодавства про ліси без участі лісівників – урочище «Маківка» фактично не відповідає показникам, за якими його можна включити до заповідників. Тобто територію назвали заповідником помилково. І це ще не все – виявилося, що це не єдина територія в де-юре статусі заповідника у віданні Славського лісгоспу, яка де-факто такою не є. І навіть це ще не все – натомість фахівці Інституту екології Карпат на підвідомчій лісгоспу території виявили старовікові ліси, які якраз і потребують захисного статусу, але не мають його. Відтак, фахівці Інституту рекомендують надати статус заповідника тим територіям, де це справді актуально, а урочище «Маківка» перенести у статус ландшафтного заказника. Тоді лісівники зможуть поступово проводити там роботи з порятунку лісових насаджень від повної руйнації. З висновками і рекомендаціями від Інституту екології Карпат НАН України Славський лісгосп звертатиметься до Львівської обласної ради і лісівники сподіваються на позитивне рішення щодо зміни статусу деяких підвідомчих підприємству територій, адже в іншому випадку – втрата значної частини карпатського лісу неминуча.

Будемо вдячні, якщо оцінюватимете наші публікації

[Голосів: 0 Оцінка: 0]

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я