Тонкощі опорядження вікон

0
119

Здається, що такого складного у фарбуванні вікон? Проте й тут є певні тонкощі. Наприклад, чи не дивувало вас те, що зазвичай вікна фарбують у світлі кольори? Тимчасом цьому є обгрунтоване пояснення, а не просто естетична примха, відтак варто добре подумати, перш ніж фарбувати їх у темні кольори.

Річ у тому, що структура поверхні деревини дуже швидко змінюється під дією сонячного ультрафіолетового випромінювання. На думку фахівців із опорядження, найкращий захист деревини від сонця забезпечують лакофарбові матеріали. Кольорові пігменти ефективно відбивають УФ-випромінювання, перешкоджаючи таким чином проникненню сонячного світла.

При фарбуванні вікон експерти рекомендують використовувати світлі відтінки, оскільки вони мають низьку температуру поверхні. Натомість високі температури у вологій деревині спричиняють розвиток різних видів грибків. Так, теплого літнього дня дерев’яна поверхня, пофарбована у темний колір, сягає температури 70˚С, тоді як температура світлих поверхонь не перевищує 40˚С.

Ще один важливий момент, який потрібно враховувати при фарбуванні вікон, – залежно від рівня вологості деревина набрякає чи, навпаки, стискається, що суттєво позначається на якості пофарбованої поверхні. Саме тому лакофарбовий матеріал повинен витримувати коливання розмірів деревини. Метою ж фарбування чи опорядження деревини є зменшення абсорбції води її поверхнею. Особливу увагу необхідно приділяти захисту стикових і торцьових поверхонь. У дерев’яних конструкціях необхідно уникати тривалого впливу вологості понад 20%, оскільки це провокує появу спор грибків.

При виробництві вікон можна фарбувати як окремі їх частини, так і попередньо складені рами. Але обидві ці схеми опорядження мають як переваги, так і недоліки. Здавалося б, краще фарбувати вже готове складене вікно, проте перевага фарбування окремими деталями саме у тому й полягає, що при такому способі є змога покрити всю поверхню опоряджувальним шаром, а у складеному вигляді кінці кутових з’єднань залишаються необробленими, що може знизити якість опоряджувальних робіт загалом.

Для опорядження вікон експерти рекомендують тришарову систему: один шар морилки і два шари фарби чи колорувального лаку. Морилку можна наносити на окремій лінії методом занурення. Після цього шар морилки сохне при кімнатній температурі чи в гарячій сушильній установці. Потім деталі розміщують на вертикальній лінії, де перший шар фарби наносять за допомогою наливної машини. Відтак складові вікон подають у камеру, де під час другого циклу фінішний шар наносить вертикальна автоматична машина на обидва боки об’єкта. Для розпилення можна також використовувати електростатичну установку. У такому випадку обидва боки можна пофарбувати в одному напрямку розпилення.

Залежно від необхідної продуктивності можна облаштувати неперервну лінію, де за наливною машиною буде розміщена окрема сушильна камера, а далі лінія така сама. Якщо матеріалом для вікон є сосна, максимально можлива температура в камерах приблизно 45˚С для того, щоб запобігти проблемам, які можуть спричинити смоли у цій деревині.

Можна використовувати різноманітні варіації цієї системи, як-от занурення + занурення + автоматична машина для розпилювання. Можливий такий: наливне покриття + наливне покриття + автоматична машина для розпилювання або автоматична машина для розпилювання + автоматична машина для розпилювання + шліфування + автоматична машина для розпилювання.

Для різних методів нанесення застосовують неоднакові матеріали. Так, при зануренні і наливі в’язкість матеріалів порівняно низька, а для запобігання утворенню піни тут використовують добавки. При нанесенні матеріалів методом розпилення в’язкість матеріалів вища, відтак вони тиксотропні, що дає змогу легше наносити товстіші шари без напливів. При нанесенні товстих шарів поверхні обов’язково слід шліфувати у перервах між нанесеннями. Як наслідок, покращується адгезія і поверхня стає настільки гладкою, наскільки це можливо.

Коли окремі частини вікон пофарбовані, рами, які використовують, наприклад, у фінських моделях вікон, також можна пофарбувати на лінії для пласких об’єктів. У цьому випадку зазвичай використовують лінії лінійного розпилення. Вони зручніші у роботі порівняно із лініями поперечного розпилення – статичні розпилювачі спрямовані таким чином, що достатня кількість фарби потрапляє на всі грані оброблюваного об’єкта. Після розпилювача передбачене поперечне зміщення і сушіння в одно- або багаторівневій камері на колісній підставці.

У складеному вигляді вікна фарбують, використовуючи вищезазначені методи нанесення та обладнання, за винятком лінії лінійного розпилення. В камерах об’єкти зазвичай повертають на 45˚ чи 90˚ залежно від лінії для того, щоб можна було використовувати сушильну камеру меншого розміру. Водночас вплив циркуляції повітря на процес сушіння знижується, оскільки поверхні об’єктів розміщені далі від вентиляційних отворів на стінах камери. При проектуванні сушарки важливо забезпечити достатню циркуляцію повітря, особливо при використанні водорозчинних матеріалів.

У складених віконних деталях особливу увагу необхідно приділити дотриманню відповідної позиції підвішування, а також дизайну профілю. Деталі повинні бути в похилому стані для того, щоб надлишок морилки чи фарби вільно стікав у збірні басейни. Ще один важливий момент – треба намагатися, щоб, стікаючи, краплі морилки чи фарби не псували естетичність чи функціональність виробу. Нагадаємо, що утворення потьоків фарби зумовлюють або дуже товстий шар покриття, або надто низька в’язкість. У першому випадку дефекту можна запобігти, зменшивши кількість нанесеного матеріалу, відрегулювавши відстань і напрямок автоматичного розпилювача та переконавшись, що обладнання розпилює правильну кількість фарби. У другому варто використовувати більш в’язкий чи тиксотропний матеріал. Ну а коли пошкодження вже сталося, то зарадити може шліфування дефектних ділянок і повторне нанесення покриття.

Будемо вдячні, якщо оцінюватимете наші публікації

[Голосів: 0 Оцінка: 0]